Стаття з газети "Рідне місто"

Рейтинг: / 4
ГіршаКраща 

       Нажаль, не всі хлопці з цього гурті мешкають у нашому місті, тому ми мали можливість поспілкуватися лише зі Славою Пилипюком та Ромою Гречаником. Саме вони були із самого початку створення гурту.

       Досьє:
       Ярослав Пилипюк: 22 роки, закінчив Володимир-Волинський педагогічний коледж за спеціальністю - вчитель англійської мови, ведучий та організатор численних культурно-масових заходів, деякий час працював диктором на телебаченні, соліст гурту «Інші», одружений. 

       - Розкажи, з чого усе почалося?
       - Мій татко займався музикою та досить гарно співав. Я теж з другого класу почав ходити на вокальний гурток і мені подобалося, ймовірно любов до творчості та музики передалася по генах. Під час навчання у школі, я познайомився з Ромою Гречаником. Ми потоваришували і з тих пір, нас почала об’єднувати не лише дружба, але й спільне захоплення музикою. Хотілося мати щось своє: гурт, музику, шанувальників. Так як я співав, а Рома досить непогано грав на гітарі, вже у коледжі ми розпочали активні пошуки клавішніка та барабанщика. Бажання приєднатися до нас мали чимало людей, але у кінцевому результаті кращими зі всіх виявилися Павло Збаранський. та Діма Свірін Завдяки викладачу сценічного мистецтва Тамара Анастасіївна Карпук у нас була кімната для репетицій. До речі, користуючись, як то кажуть, можливістю, хотілося подякувати від щирого серця директору педагогічного коледжу Миколі Григоровичу Савельєву та Тамарі Анастасівні за допомогу та підтримку нашого колективу. Коли все починалося, багато хто не вірив в нас, було таке що казали: «Навіщо вам це? Не займайтесь єрундою!» Ми стримано мовчали, а вже на 3-4 курсах почали давати концерти, відповідаючи таким чином успіхом та популярністю на слова недоброзичливців. Ви знаєте, це дуже важливо, щоб поруч були люди, які підтримують і вірять у тебе.

       - Тексти пісень та музику, ви пишете самі?
       - Так, звичайно, усе робимо самі: слова, музику та аранжування. Останнім часом, генератором ідей у нас виступає клавішнік Павло Збаранський. До нього, напевне, муза частіше приходить ніж до інших, ось він і видає. У повсякденному житті слухаємо музику різних виконавців, все залежить від настрою. Щось нам подобається, щось – ні, але намагаємося завжди знайти у музичних композиціях що-небудь корисне для себе. Орієнтуємося в першу чергу на слухача, але й своєму стилю софт-рок намагаємося не зрадити. Особисто мені, подобається творчість гурту «Океан Ельзи», у майбутньому хотілося досягнути такого ж рівня. Як то кажуть: на все воля Божа, а ми докладемо усі свої зусилля.

       - Як часто проходять у вас репетиції?
       - Нажаль, не так часто як би хотілося, тому що більшість з колективу живе не у Володимирі-Волинському. Всі зайняті роботою, тому намагаємося підлаштуватися один до одного. Два, рідко три рази на тиждень зустрічаємося разом, але вже тоді і одриваємося на повну.

       Репетиції проходять у одному з приміщень АТК, холодно звичайно, але хіба на це звертаєш увагу, коли займаєшся улюбленою справою.

       - Крім музики, чим ще займався?
       - Я з 16 років працюю. Був і менеджером з продажу, і диктором на телебаченні. Зараз працюю у центрі позашкільної освіти організатором заходів, шукаю талановитих та цікавих людей. Було бажання закинути усе і займатися виключно музикою, але це досить дороге задоволення, тому доводиться багато працювати. А взагалі, мені дуже подобається виходити на сцену, співати, вести концерти та конкурси.

       - Ти проходив кастинг на «Фабрику зірок 2 і 3», розкажи про це.
       - Так, я подумав, а чому б не спробувати. Поїхав до Львова, аби на власні очі побачити і відчути «фабрикантську» атмосферу із середини. У коридорі стояв менеджер, який візуально відбирав людей які вже не підходили за зовнішністю. Мовляв, що вони шукають лише екстравагантні та вражаючі образи, а вже всьому іншому їх навчать спеціалісти. Мені пощастило не бути одразу відсіяним, і я виконав пісні з репертуару Віталія Козловського та Миколи Гнатюка.

       Олексію Гончаренко, продюсеру цього проекту, сподобався мій виступ, але їм був потрібен дещо інший формат, і мені відмовили. А щодо Костянтина Меладзе, він нічого не говорив, а просто сидів та слухав. До речі, я ще коли їхав до Львова знав, що так просто відбірковий тур не пройдеш, там потрібно мати знайомих, і можливо тоді тобі повезе. Тому не дуже засмутився, що довелося ні з чим вертатися. Проте побачив, як це все відбувається, і зрозумів, що дива дуже рідко трапляються.

       Досьє:
       Рома Гречаник 22 роки, закінчив Володимир-Волинський педагогічний коледж за спеціальністю – вчитель праці та інформатики, викладає інформатику у ЗОШ №2, гітарист, неодружений.

       Де навчався грі на гітарі?
       Навчив мене старший брат. Показав пару акордів, ну, а далі я вже практикувався самостійно. У компаніях з друзями грав пісні, з яких, напевно, починає кожний: група «Кіно», «Машина часу», «ДДТ», «Король і шут».
Вчитель інформатики у школі. Як учні сприймають твоє захоплення?
Вчителем я працюю вже 3 роки. Заходити у клас та проводити уроки так само відповідально, як і участь у конкурсі та виступ на сцені перед глядачами. Проблем з учнями у мене не виникає, завжди знаходимо спільну мову. До речі, багато хто з них серйозно займається танцями та співом. Тож мені приємно, що серед моїх учнів є творчі люди.

       - Розкажи про фестивалі та конкурси у яких ви приймали участь.
       - Дуже полюбляємо їздити на фестивалі, це прекрасна можливість познайомитися та поспілкуватися з цікавими людьми. «Чернігівський рок» (Львів), «Бандерштат» (Луцьк), «Перлина заходу» (Нововолинськ), це далеко не весь перелік заходів у яких ми приймали участь. До речі, завдяки підтримці нашої місцевої влади виступали на конкурсі «Червона рута», що проходив у місті Києві. До фіналу дійти нам не довелося, напевно тому, що формат цього конкурсу – українська музика із елементами фольклору. Ми, звичайно, не засмутилися, адже потрапити на подібний захід та познайомитися з учасниками, які приїхали зі всієї України, набагато цінніша для нас винагорода.
На твою думу, що крім музики повинно об’єднувати людей у гурті?
Це, звичайно, розуміння з півслова. Ми разом вже багато років, і коли доводиться імпровізувати, нам достатньо погляду чи оберту голови, аби зрозуміти один одного. Це дуже важливо, коли у команді різні за характером люди, знаходять спільну мову.
Найцінніший приз, який ви отримували на конкурсах?
Зазвичай це грамоти, але найкращий подарунок, це - афіша на зворотній стороні якої, залишають свої автографи усі ті, хто приймав участь. Був цікавий випадок, коли на конкурсі «Перлина заходу», що проходив у ново волинську, ми отримали перше місце. Нагородою за перемогу був телевізор, але уявіть наше дивування, коли замість обіцяного презенту, на сцені нам вручили три електробритви. На запитання: «А де телевізор?», нам просто посміхнулися у відповідь.
Невже цікавить тільки музика, і нічого більше?

       - Колись давно цікавився технікою. Розбирав усе що попадалося під руку, просто було цікаво дізнатися як і за яким принципом працює той, чи інший прилад. Зараз, нажаль, на це зовсім немає часу.

Романтичний реаліст, мене дратує – коли про мене говорять.

Додати коментар

JComments