| Головне меню | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
| Живе фото |
|---|
 |
| Голосування |
|---|
| "ЖивІ" новини |
|---|
| Хто он-лайн |
|---|
| Зараз на сайті: 8 гостей |
| Статистика |
|---|
|
Користувачів: 217 Новин: 79 Посилань: 16 Відвідувачів: 454902 |
| Авторизація |
|---|
Головна сторінка
Наші друзі
| Волинський «Москаль»-Чарівник |
|
|
| 16.09.2008 | |
 ... З того пам’ятного, бо найпершого, «Оберегу» на пам’ять, насправді, залишилося не так вже й багато. Декілька висріблених через неякісну «совоцьку» фотохімію та недотримання технологій чорно-білих плівок, підписані в ейфорійному пориві «самвидавівські» афіші, зо дві аудіо-касети «живого» запису концерту учасників, зробленого добрим приятелем на тоді абсолютно «крутому» японському однокасетнику прямісінько з глядацького залу, саморобна посвідка репортера неіснуючого видання і такий же саморобний пасок до старенького «Києва» із демонстративно нашитою прибалтійською декоративною стрічкою в національних барвах ... Либонь усе з матеріального, якого, в разі потреби, можна діткнутися, аби поновити гостроту споминів. Все решта залишилося В ПАМ'ЯТІ. Те, як підсміювався у властивому йому стилі Тризубий Стас над організацією українського фестивалю на площі Радянській, у кінотеатрі «Москва» та ще й з проживанням конкурсантів у готелі «Росія», як «оспівував» «Брехунець» Андрій Панчишин, як рвав галицьку душу на шматки своїми «Карпатськими журавлями» «сумський рівенчанин» Сашко Смик, як закликала Стусовими словами «вернути пам'ять» юна слобожанка Марічка Бурмака, як до морозу під шкірою грізно звучало попередження Олега Покальчука про затаєного Провокатора... Спомини, які можуть уміщатися у сотні сторінок і тисячі хвилин невтомних оповідей, але займають малюсіньку комірку безмежної людської пам'яті. Проте вони готові в одну мить реставрувати достеменну картину двадцятилітньої давності. Вистачає лише погляду на ті нечисленні матеріальні атрибути закарбованої в душі події. На такі, як отой розчерк на звороті «оберегівської» афіші, поміж іншими побажаннями: «На добру згадку від волинського москаля. Сергій Шишкін»... Самоідентифікація У товарстві бардів в усі часи, а особливо - у ті буремні роки непередбачуваної за наслідками агонії Системи, фальш, брехня чи навіть дрібна підлість автоматично означали відлучення від когорти співців духу. Пригадується, в яку мимовільну ізоляцію потрапив під час того ж-таки першого «Оберегу» один із авторів-виконавців, який без попередження заспівав на конкурсній сцені твір свого колеги, теж учасника фестивалю. Признаватися чесно зі сцени, що ти, м'яко кажучи, не належиш етнічно до нації, культуру якої берешся збагачувати і представляти, у 89-му було кроком відваги аж до бравади. У свої тридцять, тим не менше, Шишкін не лише відверто декларував своє російське походження, але й настільки ж відверто ототожнював себе із титульною нацією, вірніше, з її волинською складовою. Все свідоме життя Сергія нерозривно зв'язане із колись славним княжим градом Володимиром (котрий тепер -Волинський), історичною недолею перетвореним з часом у провінцію спершу Волинської губернії Російської імперії, а згодом - у райцентр однойменної області. Про свої молоді роки нинішній півстолітній бард розповідає не надто охоче, каже, що життя на провінції не відзначається особливою різноманітністю. Проте є й свої переваги: консервативність традицій і спокійний, аж до розміреного, стиль життя. А це - далебі не найгірше середовище для творчої людини, аби сфокусовану енергію перетворити у духовне благо. І Сергій ще замолоду став цим користуватися. Як сам признається, ще у 19 написав «Осінню пісню», яку згодом виконав прославлений «Світязь», а на початках 90-х хітом музичних програм «Променя» стала його ж-таки «Босанова». Помалу творчий доробок «обростав» щораз більш відшліфованими і вивіреними здобутками на пісенній ниві, хоча «ходу» молодому і обдарованому авторові-виконавцю та його гуртам не давали. Проблема була у «неконтрольованості» репертуару: Система заповзято захищала себе від несподіванок. І хоча у текстах Шишкіна не часто можна здибати відверто політичні мотиви, вільнодумство і базована на ньому філософія аж ніяк і ні за якої влади не були суб'єктом заохочення. Зневірені браття по творчому цехові помалу ставали ремісниками-лабухами. Та всмоктана на рівні генотипу волинська впертість (чи то наполегливість?) сходина за сходиною допомагали Митцеві робити для себе підлогою те, що було для багатьох побратимів стелею. Кількість, як відомо, з часом таки «вистрілює» новою якістю, а надто коли для цього є сприятливий грунт. Так і у Сергія: вже на другому «Оберезі» отримав один із трьох Гран-прі (1990р.), а на третій «Червоній Руті» - титул лауреата цього престижного фестивалю. Цікаво, що на той час він вже очолив журі т.зв. «воронівського» «Оберегу», а також входив до оргкомітету дубнівського рок-фесту «Тарас Бульба». Це, втім, не заважало писати і виконувати власну музику, оздоблену якісними і лаконічними у своїй формі текстами. Врешті, прийшла пора і на власне «дітище»: намагаючись компенсувати історичну несправедливість щодо провінціалізації рідного міста, С.Шишкін створив фестиваль «Володимир». Його тверде переконання стосовно його ж-таки власної тези «маленькі міста мають право на власну музику», витримало впробування часом і фінансовими перипетіями, оскільки фестиваль неперервно діє упродовж 15 років, себто від часу його заснування у 1993р.. Більше того, впродовж тривалого часу у фестивалі брали участь нинішні провідні зірки української сучасної пісні - доки у «підтягнених» до цього спонсорських бюджетах були адекватні кошти. Але й без «платних зірок» «Володимир» не втратив привабливості для тисяч мешканців правдивого серця давньоруської Волині, які не втомлююються висловлювати свою вдячність оваціями. І «левова частка» цих емоційних сплесків справедливо належить творцю і дійсному натхненникові фестивалю, який у своїх організаційно-творчих пошуках пішов ще далі і затіяв ще один проект - «Живий погляд», який активно розвивається останнім часом саме з «подачі» Сергія, невтомного генератора і, що найголовніше - одночасно й реалізатора десятків корисних і стратегічних за суттю ініціатив. До цього можна ще додати журівство в «Оберегах», «Тарасі Бульбі», «Перлинах Сезону», «Срібній Підкові» та цілому шерегу дитячих конкурсів, доброму десятку інших проектів, яких об'єднує ЇЇ Величність Музика. Одинак Творча людина дуже зрідка здатна водночас бути самому собі, вживаючи, популярну нині термінологію, одночасно ще й менеджером і продюсером, іншими словами - «просувати» себе з метою перетворення хобі у добре оплачувану роботу. Переважно вони готові «за так» «тягти» юних і обдарованих, забуваючи про власні амбіції та інтереси. В результаті їхні вихованці часто йдуть у поп-бізнес по великі і дуже великі гроші, залишаючи у покинутій ними провінції тих, кому, властиво, завдячують кар'єрою і усмішкою долі. Як колись слушно зауважив у пісенці про поета А.Панчишин, «адже вірш - не шматок ковбаси, на сніданок його не з'їси...». Шишкін тривалий час був (а якщо щиро зізнатися - то й досі є) тим «тягачем», який виловлював у провінційних багнах перлини і виводив на широку дорогу у світ, не очікуючи на вдячність чи компенсацію. І лише нещодавно джазмен і бард-піаніст всія Волині взявся реалізовувати давню власну концепцію: творчість має оплачуватися нічим не гірше, аніж інша діяльність. «Вам ніхто з будівельників не подарує дім чи бодай квартиру, яку цеглину за цеглиною зводив, вкладаючи душу у працю. То чому бард має задурно роздавати власні диски, проводити безкоштовні концерти, фестивалі, творчі акції?» - риторично запитує Сергій. Його стаття «Культура чи економіка» у неті наробила чимало «шурхоту» як серед богемної публіки, так і в колах владних. За свою кар'єру волинський «шансоньє» записав 5 повноцінних музичних компактів... і ні одного не видав, бо не було на це банальних грошей. Мнулого року, до 30-літнього ювілею творчої діяльності, друзі подарували йому його ж власний творчий вечір та запис цієї акції, разом із кількома телесюжетами, на DVD, який власним коштом і мінімальним накладом розтиражували. Цього року оргкомітет Всеукраїнського молодіжного фестивалю «Срібна Підкова» вирішив півстолітньому ювілеєві Майстра присвятити Волинський відбірний тур, який пройде саме на його уродини і в його рідному місті. Ініціатива ця, слід зазначити, була беззастережно підтримана Волинською ОДА та міською владою Володимира, що приємно здивувало ювіляра. Та чи буде це мати продовження, аж до традиції? Непросте запитання... А Сергій продовжує творити, не надто оптимістично ставлячись до перспектив допомоги ззовні. Його «Тільки у вересні», «Босанова», «Одинак» і ще зо 2-3 десятки творів вже давно стали піснями-символами у колах тих, хто шляхом санкціонованого автором піратства отримав їх для приватної насолоди. Нещодавно написана «Нехай згадають його...», присвячена друзям, які відійшли у вічність, викликала бурю емоцій серед патріотичного юнацтва у Зашкові під час проведення просто неба цьогорічного Західного регіонального туру «Срібної Підкови». Адже створене і відтворене душею однаково промовляє до всіх сердець, незалежно від віку, статі, освіти, суспільного становища і ще казна-яких параметрів... А ще він продовжує «діставати» друзів, потенційних спонсорів і владу численними ідеями-прожектами, які при ближчому і уважнішому розгляді виявляються цілком реалістичними і життєспроможними. І не втомлюється мріяти. Однією з цих заповітних мрій є спільний концерт із польським колегою, який є найближчим йому за духом творчості - краківським бардом-легендою Ґжеґожем Турнау. При Сергієвій настирливості мрія ця має всі шанси матеріалізуватися у дуже близькому майбутньому. Бо мрія і творчість - два крила Музи Співця із маленького містечка княжої Волині, яка попід руку із своєю посестрою Славою давно гайнула ген далеко за географічні межі держави, залишивши, втім, у гордому і прадавньому Володимирі дім, куди вони завше повертатимуться . Бо там - Його Серце. А.Кирчів P.S. Колектив «Своєї Музики» та оргкомітет «Срібної Підкови» щиро вітають брата по крові і зброї з бардівським повноліттям та бажають при міцному здоров'ї та незрадливій удачі Многії і Благії Літа залишатися Шишкіним, яким його знають, поважають і люблять. П'ятдесятикратне «Віват» тобі, Друже! |
| < Попередня | Наступна > |
|---|
Додати коментар